Сластіон О.Г. Проводи на Січ,1886
Ми не маємо польових записів про те, як українці проводжали на війну своїх рідних у XVI–XVIII ст., але існують інші джерела, що дають нам відомості про це. Такими джерелами насамперед є народні думи. Так, на основі «Думи про Олексія Поповича» можемо судити про те, як збирався на війну реєстровий козак. У ній розповідається про козаків, які на Чорному морі потрапили у страшний шторм. Continue reading
Справжні козаки шанували жінок, а українки відповідали їм коханням та вірністю. Стосунки між чоловіком та жінкою в Україні завжди були побудовані на глибокій шані та взаємній повазі.
Звичаї козаків пропагували серед січовиків безшлюбність, однак виховували у парубків шанобливе ставлення до жінки – матері, сестри, дружини, коханої дівчини.
Відсутність постійного спілкування з жіноцтвом на Січі не призводила до забуття, байдужості та зневаги, більше того, спричинювала обожнення жіночого начала. Continue reading
У знайдених в архівах директором Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні Шумило Сергієм листах до Петра Калнишевського прп. Паїсій Величковський ще в 1772 р. (тобто за 240 років), по суті, передбачив вшанування його у майбутньому як святого, написавши отаману незадовго до арешту :
«Созидает Вам Христос храмину нерукотворену вечну на небесех, за украшение обителей украсит душу Вашу венцем неувядающим, за приодеянии нагих удов Христовых одеет душу Вашу нетления одеждою и сподобит в Небесном Своем чертозе вечно наслаждатися божественныя Своея славы»
Continue reading
Свого часу видатний французький історик Люсьєн Февр висловив цікаву думку про те, що головне завдання історика має полягати в тому щоб зрозуміти людей, які діяли у тих чи інших історичних обставинах[1]. Але чи можна зрозуміти тих людей (а історична наука, насамперед, є історією про Людину і для Людини), які вбивали або ж грабували собі подібних і чи потрібно це робити? Continue reading