Жива релігійність козака неможлива без молитви. Бо сама релігійність є звернення козацької душі до Бога, і як тільки це звернення здійснюється починається сама молитва.
Св’яте Євангеліє заповідає православним козакам насамперед таємну самотню молитву- «Ты же, когда молишься, войди в комнату твою и, затворив дверь твою, помолись Отцу твоему, Который втайне; и Отец твой, видящий тайное, воздаст тебе явно.» (Мтф. 6.6);
найбільшими молитовними плавниками були козаки-відлюдники, роками перебувачі у своєму усамітненні, яскравими прикладами були Іван Сірко, Дмитро Байда Вишневецький, Петро Калнишевський та багато інших. Секрет непереможності козацького духу – Дух Православний, який є непорушним фундаментом суті христолюбивого воїна.
Православна Церква для козака є школа молитви: школа через молитву вчить і готує козака до життя, але не замінює і не відміняє саме життя, хоча і дуже сильно на нього впливає. Навчившись молитися, христолюбивий козак безперестанно повинен самостійно здійснювати своє вміння в житті.
Багато думають, що молитися треба по святах, та ще вранці-ввечері, перед їжею і після їжі; але не знають, що молитва може бути незгасаючою, вічно спочиваючою в глибині людської істоти козака…
Щоб повірити в Бога, треба перебувати в досвіді Божественного. Треба постійно перебувати в Його променях, навчитися впізнавати їх, радіти їм і молитися в них, тобто горіти і співати в них серцем.
Той з козаків, хто придбав здатність впізнавати ці промені і загорятися від них, той і легкою та швидкою упевненістю відрізнить усіляку спокусу, відвернеться від неправди.
Козакові як людині дана можливість молитися кожним подихом своїм, зором і слухом, мовчанням і розумом, хоробрістю воїна на бранному полі, на ріллі і в лісі, на троні і в в’язниці – кожною сльозою прозріння і покаяння, кожним діянням і всім терпінням своїм…
Жива молитва є завжди духо-серцева імпровізація, навіть і тоді коли «уста» (зовнішньо-тілесні або внутрішньо-всезвучні) вимовляють одну і ту ж звичну молитву «Господи, Иисусе Христе Сине Божий, помилуй мя грешного».
Козак не має ні підстави, ні права просити у Бога допомоги у справах злоби, ненависті і вульгарності. У Бога можна просити допомоги тільки в справах правди, совісті і любові.
Коли козак служить Божій справі, прославлянню імені Його, то йому світять Його промені, тільки тоді він може молитися з тою відвагою, про який говорить апостол Іоанн.
И вот какое дерзновение мы имеем к Нему, что, когда просим чего по воле Его, Он слушает нас.(1Ин.5:14.) А когда мы знаем, что Он слушает нас во всем, чего бы мы ни просили, — знаем и то, что получаем просимое от Него.(1Ин.5:15.)
Бог чує наші молитви, якщо тільки вони узгоджуються з Його святою Волею (ср. Ин 16:24; Евр 4:16), – «якщо ми просимо у Бога згідного з волею Його, то Він слухає нас … А хто просить противного волі Вчителя, той не буде і почутий » (блаж. Феофіл.).
В силу цієї християнської надії відбувається те, що проситься у Бога, очікуване від Нього, є для віруючого християнина як би здійсненим. Така суть християнської молитви взагалі.
підготував АНТОН ВОЛОШИН