З великою пошаною і повагою козаки запорожці ставилися і до святителя Миколая Чудотворця. З дитинства присвятивши себе служінню Богу, єпископ міста Миру в Лікії Миколай ще за життя прославився як чудотворець і ревносний захисник православної віри проти аріанства, ставши втіленням любові до людей.
Козацьким Військом Запорозьким було збудовано дуже багато православних церков, значна частина яких з іменем св. Миколая.
Купці й мореплавці бачили в святителя Миколая свого захисника, хлібороби почитали його як заступника і помічника в справах. У той же час, святому молилися, щоб він захистив від пожеж і нападів ворогів. Не випадково шанування святого Миколая набуло серед запорізьких козаків велике поширення. Часто здійснюючи подорожі по Чорному морю, Дніпру, Бугу, козаки молилися святителю Миколаю, бачачи в ньому «великого милостивого і співчуваючого людинолюбця». Козаки, які потрапляли в татарський і турецький полон, вважали, що можуть врятуватися завдяки заступництву святого Миколая, «справжнього друга і благодійника стражденного людства».
Святий Миколай народився близько 280р. у Ликійській місцевості. Його батьки, феофан і Нонна, старанно і з любов’ю виховали свого одинака. У молодості, приборкавши людські пристрасті, він віддався священицькій службі, згодом став ігуменом. По смерті батька розділив майно серед убогих. Кажуть, що св. Миколай палкою молитвою втихомирив збурене море, врятувавши корабель і супутників. 
А ще міг зцілювати калік, сліпих, недужих. Помер 19 грудня 342р. зі словами: «У руки твої, о Боже, передаю дух свій». Поховали його у престольній церкві в Мирах Ликійських.
На нашу землю шанування св. Миколая прийшло водночас із християнською православною вірою. У другій половині XI ст. була збудована в Києві церква святого Миколая на могилі Аскольда. Також у Києві князь Ізяслав Святославович у 1073 році заснував жіночий монастир під покровом св. Миколая.
підготував Антон Волошин