Величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорозької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків. На Запорозькій Січі з’являлося безліч втікачів з усієї України. У ті часи існував звичай надавати їм нові прізвища, щоб втікачів не могли розшукати їх власники. Та й козаки з Гетьманщини, які перебували на Січі на цей час, змінювали свої прізвища на прізвиська. У козацьких реєстрах, складених після Зборівської угоди 1649 року, прізвищеві назви на -енко, наприклад, Голопупенко, Дубогризенко, Петренко, Василенко, Короцюпенко, мають абсолютну кількісну перевагу над всіма іншими. Наприклад, у реєстрі Київського полку 1650 року найменування прізвищ на -енко становлять 60% від усього складу прізвищевих назв.
Хто ми і якого роду
Прізвища як офіційна назва з’являються в українських документах XIV – XV ст., їх мали представники тодішньої суспільної верхівки. Купівля і продаж майна, передача її у спадок – ці та інші юридичні дії потребували точності в оформленні документів. Тож лише самого імені стало замало. Так з’явилися спадкові родові прізвища. Основна ж маса населення України здобула прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих. Звичайно, прізвища дуже різноманітні, але, якщо уважно дослідити, то можна помітити схожі джерела для їх творення. Найчастіше базою для створення таких одиниць слугували імена батьків, найчастіше батька, оскільки саме він був главою родини, – Іваненко, Петренко, Сидоренко, Тимошенко, Борисюк. Цікаво, що суфікси -ук (-юк) вказували на старшу дитину в родині, а -енко – на меншу. Від імені матері прізвища утворювалися рідко, переважно тоді, коли жінка залишалась удовою або мала чоловіка, як-то кажуть, слова доброго не вартого: Мотренко, Настенко, Химчук, Кулинич… Існує велика група прізвищ, що вказують на місце проживання та національність його власника: Татарчук, Москаленко, Ляшко, Бойко, Волинець, Загребельний… Слід зауважити, що далеко не завжди перший носій такого прізвиська належав до неукраїнського етносу. Досить було кому-небудь пуститися на якийсь час у мандри до іншого краю, щоб після повернення одержати від земляків відповідне прізвисько. Згадаймо, як пояснює своє наймення кобзар з Шевченкової поеми «Гайдамаки»: «Та я й не волох; так тілько — був колись у Волощині, а люде й звуть Волохом, сам не знаю за що». Прізвисько Москаль могло бути первісним найменуванням росіянина (як у п’єсі І. Котляревського «Москаль-чарівник»), але частіше так називали в народі солдатів, які відслужили в царській армії (порівняймо найменування героя поеми Т. Шевченка «Москалева криниця»). Знали про людину і за тією посадою, яку вона обіймала, або ж за справою, якою займалася. Так з’явилися прізвища Боярчук, Вознюк, Гетьман, Пушкар, Солдатенко. Особливо цікавими і пізнавальними є назви, пов’язані з ремеслами. Адже це дає нам корисну інформацію не лише про наших пращурів, а й про розвиток народного господарства в цілому. От, наприклад, чим займалися стельмахи? А бондарі? Ці слова сьогодні виходять з активного словникового запасу української мови, замінюючись сучасними модними назвами професій, але прізвища залишаються. Ось тлумачення найпопулярніших в Україні прізвищ: Бондар – майстер з виготовлення діжок, дерев’яних відер тощо. Гончар – ремісник, що виробляв посуд, кахлі з глини. Стельмах – майстер, що виготовляв та направляв вози, сани. Кушнір – той, хто вичиняв хутро із шкури та шив хутряні вироби. Лимар – ремісник, що виготовляв ремінну збрую. Гармаш – майстер, який виготовляв і обслуговував гармати. Бортник – той, хто займався лісовим бджільництвом. Гутник – майстер, що виробляв посуд та інші речі зі скла. Деякі прізвища походять і від жартівливих прізвиськ людей за родом діяльності: Дубогризенком називали теслю; Мукосієнком – мельника; Тягнишкірою – шевця; Шклобоєм – скляра; Заплюйсвічкою – паламаря.
«Музика епохи» козацтва
Якщо вам доводилося зустрічатися з людиною на прізвище Нагнибіда чи Перебийніс, або ж ви самі носій такого прізвища, знайте – ваші пращури були козаками. Саме такі колоритні прізвища з гумористичним відтінком кувалися в горнилі Запорозької Січі. Тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків. За звичаями Запорозької Січі новоприбулий до війська повинен був прибрати нове прізвисько, під яким його записували до козацьких реєстрів. Під час процедури вибору нового наймення січове товариство мало слушну нагоду повною мірою виявити свою схильність до жарту й дотепу. Ритуал прийняття до війська новоприбулого козака описує Дмитро Яворницький у праці «Історія запорозьких козаків»: «Прийнятий до лав запорозьких козаків насамперед записувався в один із 38 січових куренів, у той чи інший з них, залежно від власного вибору, й тут же, при записі в курінь, міняв своє власне прізвище на якесь нове прізвисько, котре дуже часто характеризувало його з зовнішнього чи внутрішнього боку; цю зміну прізвища робили для того, щоб приховати минуле новоприйнятих у Січ. Часто на запит російського чи польського уряду, чи нема в Січі якогось Іванова чи Войновича, запорозький Кіш відповідав, що таких осіб на Січі немає, а є Задерихвіст чи Загубиколесо, котрі вступили до лав козаків приблизно в той час, про який запитують московські чи польські люди. Змінивши ім’я й приписавшись до куреня, новачок приходив у той курінь, і курінний отаман у присутності козаків відводив йому місце завдовжки три аршини й завширшки два, кажучи при цьому: «От тобі й домовина! А як умреш, то зробим ще коротшу».
Традицію наречення новобранців прізвиськом успадкували від запорозьких козаків учасники гайдамацьких повстань, що знайшло художнє відображення у відомій сцені Шевченкової поеми «Гайдамаки»:
«…А як тебе зовуть?»
«Я не знаю».
«Яремою». «А прізвище?»
«Прізвища немає!»
«Хіба байстрюк? Без прізвища –
Запиши, Миколо,
У реєстер. Нехай буде…
Нехай буде Голий, Так і пиши!»
«Ні, погано!» «Ну, хіба Бідою?»
«І це не так. Стривай лишень,
Пиши Галайдою».
За прізвищем, наданим на Січі, можна було дізнатися про поширені на Україні ремесла, промисли та про характер військової, торговельної діяльності, чим саме займалися прибульці. Наприклад, Сердюк – гетьманський охоронець; Пушкар, Гарматій – козаки, які обслуговували або виготовляли цей вид зброї; Соломаха, Тетеря – прізвища, які походять від назви страви, яку козаки вживали майже кожний день. Інші прізвища – це такі, як Хорунжий, Сотник, Компанієць, Гардовий, Крамар, Канторій, Стаднюк, Скляр, Саловоз, Стороженко, Мельниченко, Порохня, Тягнишкіра, Дігтяр, Стельмах, Попович, Крамар, відносяться в основному до роду занять, які виконував козак. За козаком закріплювалася назва місцевості або міста, села, звідки прибув утікач: Галицький, Кальміуський, Кодацький, Чигиринський, Лебединець, Миргородський, Прилуцький, Полтавський, Чугуєвець, Поліщук, Волошко, Волошин та інші. Також ми можемо наочно переконатися в широких міжнародних зв’язках та в інтернаціоналізмі Запорозької Січі, де збиралися представники різних націй, народностей і багато козаків одержали такі прізвища, як: Лях, Полулях, Гуржій, Сербин, Литвин, Вірменко, Циганенко, Турчин, Гуцул тощо. Значну групу прізвищ складають такі, в яких закладена характеристика особливостей зовнішнього вигляду, вдачі, властивостей поведінки запорозьких козаків. Спостерігалося найбільш типове, промовисте, що впадало в очі, для його визначення вишукувалося найвлучніше слово, яке змальовувало зовнішній чи внутрішній портрет особистості. Це такі прізвища, як: Головатий, Головко, Чуб, Зуб, Носань, Носенко, Губа, Губенко, Шрам, Шраменко, Горбоніс, Сухий, Сухина, Лантух, Рябко, Стражак, Білий, Білан, Слинько, Легкоступ, Побігайло, Прохватило, Циподрига, Свистун, Швидкий, Покотило, Холодний, Гарячий, Солодкий, Гаркуша, Круть, Хижняк, Косач, Хмара та багато інших.
Мотиви надання прізвиськ у будь-якому колективі є надзвичайно примхливими. Ось яку історію про походження свого прізвища переповідає, наприклад, колишній запорозький козак: «Я був дуже прудкий і проворний: одного разу, їдучи з Нових Кодаків у Січ, ми виїхали на високу могилу й, поскакавши кілька хвилин, стали спускатися. Мої товариші пішли втоптаною стежкою, а я надумав іти просто, але курган був дуже крутий, а трава суха, я послизнувся, упав і покотився униз стрімголов, як клубок або корж. «Коржем, коржем покотився!» – закричали козаки, і з того дня всі мене звали Микитою, а на прізвисько Коржем. Мій хрещений батько, довідавшись про це, сказав мені: «Нехай буде й Корж». Помічаючи схожість з якоюсь рисою представників фауни і флори, особливо птахів, запорозькі козаки давали такі прізвища своїм товаришам: Сич, Сова, Сорока, Синиця, Ворона, Снігур, Голуб, Горобець, Лелека, Селезень, Кулик, Шпак, Чайка, Соболь, Шкапа. Запорожці іноді надавали іронічні прізвища, які називали не справжню ознаку, а її протилежність: Малютою, Малюком називали високу людину, а Махинею невеличкого зросту. Пори року, дні тижня як прізвища надавалися тим утікачам, які з’являлися в певний проміжок часу, що закарбувався в їх пам’яті, – це такі прізвища, як: Зима, Засуха, Понеділок, Субота. Джерелом прізвищ також був і одяг: Свита, Кирея, Жупан, Столата. Козацькі прізвища, утворені від імен, також становлять значну групу: Даниленко, Василенко, Василевич, Клименко, Петренко, Павленко, Гавриленко, Мусієнко, Охріменко, Овсієнко та багато інших. Породженням відчайдушного та розкутого духу запорозького січового товариства є, очевидно, така своєрідна не лише за значенням сполучуваних слів, а й за самим способом творення група прізвищ, що не має аналогій в антропонімах інших слов’янських мов, – це такі прізвища, як: Непийвода, Неїжко, Недайкаша, Неїжборщ, Нагнибіда, Паливода, Перебийніс, Убийвовк, Куйбіда. Це особливість, якщо хочете, ексклюзив, української системи особових назв. Ну де ви ще, мандруючи світами, почуєте: Майборода, Тягнирядно, Гризидуб, Затуливітер, Вирвикишка, Несвятипаска, Завалипіч, Гуляйдень?! Не прізвища, а “музика епохи”! Тільки народ, який знає свій родовід, може самоусвідомлюватися й зростати ввись. Відродження наших українських імен, як чоловічих, так і жіночих, відродження віри, духовності, наших традицій, звичаїв, моралі – це ті чинники, без яких буде важко будувати могутню, процвітаючу державу, ім’я якої – Україна.